Thread: Леонард був творчий порід деревини братів успіху

David Pearson поїхав ліс братів протягом декількох років у 1970- і одним з його найбільш вражаючих перемог був у 1976 Дайтона 500, де він виявився спровокованим Richard Petty після останнього колінах аварії.

Коли я зробив моє перше інтерв'ю один на один з деревини братів, Глен і Леонард, мені стало страшно до смерті.
Це було близько 42 років тому, коли я починав як Автоспорт письменник для Roanoke часи і ліси, з водієм David Pearson, були палючий NASCAR Winston Cup конкуренції.
Наприкінці Дік Thompson, директор чудово суспільних відносин в Martinsville Speedway, якого мені робити історію на ліс для його раси програми.
По-перше, я не хочу цього робити.
"Дік, я навряд чи знаю ліс", сказав я. "Я не думаю, що хто-небудь робить. Вони не є точно відвертих і вихідні в області гараж."
"Ви будете робити штрафом,", сказав Томпсон. "Буде настроєно вгору інтерв'ю в свої Магазини в Стюарт (штат Вірджинія)."
Через кілька днів Томпсон зателефонував мені.
Ну, це було нелегко,"сказав він. "Вони хотіли б знати, хто ви були і як довго він буде вважати. Я сказав ' Em, ви б бути якомога швидше. Отримати там."
Ви повинні розуміти, що серед засобів масової інформації в день, лісі вважається одним з кращих команд в NASCAR.
Вони були малі організації, але вони можуть проводити свої власні – і побили – таких powerhouses як Holman & Муді, Петті підприємства та Брунька інженерних Мур.
Але він, здавалося, вони були далекі. Вони не були товариський. Вони пішли про завдання ефективно і мовчки.
Leonard Wood був майстер шин-чейнджер під час Піт-стопи, але він також сприяли деревини братів величі через свої таланти як новатор та будівельник двигуна.

І коли він прийшов до інтерв'ю, їхні відповіді були коротко і загадковий. Ліс ніколи не давав пряму відповідь, коли він прийшов до пояснення, як вони виграв гонку.
ЗМІ, жартома, часто називають це "Магія шасі змінити" як секрет до їх успіху.
Насправді вони не мають ні найменшого уявлення.
Особливо стриманий був Глен, старший брат, перераховані як власник команди. Його молодший брат Леонард, головний механік і міг котловану члена екіпажу, було трохи краще. Принаймні, він дуже посміхнувся.
Насправді це був Леонард, хто відповів практично всі мої запитання під час інтерв'ю. Не зараз, щоправда, майже все, що я запитав, що був простого Оруелла, тому що я знав, що ліси були близько, щоб дозволити втратити будь-якого з їх секрети конкуренції.
Я чув, "Немає, давайте не туди," більше, ніж один раз.
Але потім щось сталося.
Я запитав лісі, як важко було йти в ногу з NASCAR нескінченний правило змін – які, в той час, були зроблені тримати конкуренції рівних і авто виробники щасливі.
Леонард різко вийшов з кімнати.
Він прийшов, назад проведення коробку. Він спорожніли вміст на підлозі.
Карбюратор обмежувальний плити з безлічі розмірів і форми були викладається на підлозі.
"Побачити це?" Леонард запитав. "Це те, що я повинен робити постійно, щоб переконатися, що ми швидко і в рамках правил. Це не легко і це займає багато часу.
Потім він посміхнувся.
"Ви не можете взяти фотографії за все це," сказав він.
Потім причини, що був центр Woods' успіх вдарив мене. Леонард просто дуже різко показав мені, як сильно він працював, як експериментальна, він був і як не присвячений він був у його роль як двигун побудовнику.
Недарма в лісі, були тост NASCAR. За 1972 свої автомобілі були був обумовлений до декількох перемог любить Curtis Тернер, Marvin Panch, A.J. Foyt і змінити масштаб Ярборо.
В ' 72, їх перший з Пірсон, вони виграли шість разів.
Це було просто передвісником майбутнього. Лісі виграла 11 з 18 гонок в 1973 році і сім більше у 1974.
Вони були максимально Глен і Леонард лідерство і механічні навичок.
Вона завжди вважали, що Глен був стратег. Ліс ніколи не балотувався на чемпіонаті. Вони змагалися лише у superspeedway гонок, які платять більше грошей.
Глен вибрала для поєднання більш високий дохід і менше витрат. Я також думаю, що він вважав за краще в гонці, де команда була сильна.
Єдиним винятком була їх рідному місті трек, Спідвей півмилі Martinsville. Досить сказати, uh, вони були "компенсовані."
Тим часом він був Леонард, який був технічного генія. Він не дізнався від школи або навчальних посібників. Він був природно талановитих механік, які могли б побудувати motors за той час йому було 13 років.
Як двигун побудовника він був диявольський – майже як божевільний вчений. Ніхто не знав точно, що він зробив і він точно не став розповісти кому-небудь, але його двигуни були регулярно найпотужніших на кожному superspeedway. Цифри довели це.
Це не закінчується. Леонард також був архітектор з деревини братів Піт-стоп-регулярно найшвидше в NASCAR.
Леонард був одним з кращих шин-чейнджер в спорті-так, його обов'язків з команди були багато- але він також був відповідальним за модернізацію обладнання на день.
Він створив легкий Джек, набагато легше, ніж 70-80 pounders вони один день. З використанням Гідравліка Делано деревини, Джекмен і найбільш яскравих деревини братів, могли б автомобілів, підняв у двох насосів. Він взяв одного як 10 команд.
Леонард також приписують способи, щоб отримати команди повітря гармат, щоб видалити та замінити lug горіхи швидше знаходити і зміни газ звалища банок дозволити палива текти швидше.
Без Леонарда природні навичок і творчості деревини братів б ніколи не досягли статусу і популярність, вони тримають до цього дня.
Це найголовніша причина, чому Леонард є одне останнє призовників в NASCAR залі слави. Buck Бейкер, трава Томас, іржаві Уоллес і бавовни Оуенс разом з ним цього року.
Пірсон був членом у залі другого класу і його перебування на посаді з лісу, безсумнівно, зробили багато чого робити з цим.
Леонард приєднатися Глен членом залу слави. Це тільки відповідні. Вони встановили їх величі разом.
Протягом багатьох років Леонард і я став дружні знайомих, які могли б легко спілкуватися і сміятися часто.
Звичайно, я ніколи не просив йому те, що він зробив, або як він це зробив.
Я думаю, він буде посміхатися. Але він не буде відповісти. Не до цього дня.

David Pearson drove for the Wood Brothers for several years during the 1970s and one of his most spectacular wins was in the 1976 Daytona 500, where he bested Richard Petty after a last-lap crash.

When I did my first one-on-one interview with the Wood brothers, Glen and Leonard, I was scared to death.
It was about 42 years ago when I was starting out as a motorsports writer for The Roanoke Times and the Woods, with driver David Pearson, were scorching the NASCAR Winston Cup competition.
The late Dick Thompson, the superb public relations director at Martinsville Speedway, recruited me to do a story on the Woods for his race program.
At first, I didn’t want to do it.
“Dick, I hardly know the Woods,” I said. “I don’t think anyone does. They aren’t exactly outspoken and outgoing in the garage area.”
“You’ll do fine,” Thompson said. “I’ll set up the interview at their shops up in Stuart (Va.).”
A couple of days later Thompson called me.
“Well, that wasn’t easy,” he said. “They wanted to know things like who you were and how long it would take. I told ‘em you would be as quick as possible. Get on up there.”
You have to understand that among the media of the day, the Woods were considered one of the best teams in NASCAR.
They had a small organization but they could hold their own – and beat – such powerhouses as Holman & Moody, Petty Enterprises and Bud Moore Engineering.
But it seemed they were distant. They weren’t sociable. They went about their tasks efficiently and silently.
Leonard Wood was a master tire changer during pit stops, but he also contributed to the Wood Brothers’ greatness through his talents as an innovator and engine builder.

And when it came to interviews, their answers were brief and enigmatic. The Woods never gave a straight response when it came to explanations of how they won a race.
The media, jokingly, often referred to a “magic chassis change” as the secret to their success.
In truth they didn’t have the slightest idea.
Especially reticent was Glen, the elder brother listed as the team owner. His younger brother Leonard, the chief mechanic and able pit crew member, was a little better. At least he smiled a lot.
In fact it was Leonard who answered virtually all my questions during the interview. Now, admittedly, most of what I asked was mere prattle because I knew the Woods weren’t about to let loose of any of their competition secrets.
I heard, “No, let’s not go there,” more than once.
But then something happened.
I asked the Woods how hard it was to keep up with NASCAR’s seemingly endless rule changes – which, at the time, were made to keep competition equal and the auto manufacturers happy.
Leonard abruptly left the room.
He came back carrying a box. He emptied the contents on the floor.
Carburetor restrictor plates of myriad sizes and shapes were spread out all over the floor.
“See this?” Leonard asked. “This is what I have to do constantly to make sure we’re fast and within the rules. It’s not easy and it takes up a lot of time.”
Then he smiled.
“You can’t take a photo of all this,” he said.
Then the reason that was the center of the Woods’ success hit me. Leonard had just very dramatically shown me how hard he worked, how experimental he was and how dedicated he was in his role as the team’s engine builder.
No wonder the Woods were the toast of NASCAR. By 1972 their cars had been driven to multiple victories by the likes of Curtis Turner, Marvin Panch, A.J. Foyt and Cale Yarborough.
In ’72, their first with Pearson, they won six times.
That was just a harbinger of things to come. The Woods won 11 of 18 races in 1973 and seven more in 1974.
They were making the most of Glen and Leonard’s leadership and mechanical skills.
It has always been reasoned that Glen was the strategist. The Woods never ran for a championship. They competed only in superspeedway races, which paid the most money.
Glen opted for the combination of a higher income and fewer expenses. I also think he preferred to race where the team was strongest.
The only exception was their hometown track, the half-mile Martinsville Speedway. Suffice it to say, uh, they were “compensated.”
Meanwhile, it was Leonard who was the technical genius. He didn’t learn from schools or manuals. He was a naturally talented mechanic who could build motors from the time he was 13 years old.
As an engine builder he was diabolical – almost like a mad scientist. No one knew exactly what he did, and he sure wasn’t about to tell anyone, but his engines were routinely the most powerful on every superspeedway. The numbers proved it.
It didn’t end there. Leonard was also the architect of a Wood Brothers pit stop – routinely the fastest in NASCAR.
Leonard was one of the best tire changers in the sport – yes, his duties with the team were many – but he was also responsible for modernizing the equipment of the day.
He created a lightweight jack, one far lighter than the 70-80 pounders of they day. With the use of hydraulics, Delano Wood, jackman and the most flamboyant of the Wood Brothers, could have a car lifted in two pumps. It took other teams as many as 10.
Leonard is also credited with finding ways to get the team’s air guns to remove and replace lug nuts more quickly and modifying the gas dump cans to allow fuel to flow faster.
Without Leonard’s natural skills and creativity, the Wood Brothers would have never achieved the status and notoriety they hold to this day.
That’s the biggest reason why Leonard is one of the latest inductees into the NASCAR Hall of Fame. Buck Baker, Herb Thomas, Rusty Wallace and Cotton Owens join him this year.
Pearson was a member of the hall’s second class and his tenure with Woods certainly had much to do with that.
Leonard will join Glen as a hall of fame member. It’s only appropriate. They established their greatness together.
Over the years Leonard and I became friendly acquaintances who could converse easily and laugh often.
Of course, I have never asked him what he did or how he did it.
I think he’d smile. But he wouldn’t answer. Not to this day.